Багатьох українців, що брали активну участь в останній визвольній боротьбі, дивував факт, що найширші українські народні маси передусім на Великій Україні, але й також на Західній Україні (Волині, Поліссі, Буковині, Закарпатті, а навіть до деякої міри в Галичині) відносилися до тієї визвольної боротьби байдужно, а велика частина заняла зовсім неґативне становище до тієї боротьби. Українській армії важко приходилося вести визвольну акцію якраз наслідком відсутности в визвольних змаганнях більшої частини українського загалу. При стрічі з найширшими масами нашого населення, кожний учасник визвольних змагань завважував оте байдуже ставлення більшости того населення до справи української державности, а це до великої міри охолоджувало боєвий запал навіть найбільш запального вояка.
Широкі маси українського селянства по російській революції займали майже однакове становище до московської влади ес-ера Керенського, української національної влади, польської, большевицької та московської білогвардійської. Революційні та пореволюційні події відбулися мовби понад головами тих мас. Навіть найбільш помітні зміни й події в українському політичному світі не знаходили належного заінтересування в тих масах.
Глибше вглянення в душу тих мас пояснює причину такого дивного відношення до подій, які рішали їхню долю. Причина лежала в психіці, яка протягом віковічної політичної неволі була позбавлена найосновніших прикмет, що питомі кожній нації, що себе шанує.