В українській історичній науці, починаючи з середини і другої половини ХІХ ст., склалася традиція персоніфікації історії, виокремлення в історичних подіях ролі і місця видатних діячів, дослідження їх життєвого шляху. Тому і в архівній справі, створення особових фондів відомих людей дозволяє поглянути на історію їх очима. Наприклад, щоб зрозуміти, як формувалися позиції політика щодо різних питань, коло політичних соратників і опонентів, друзів, – треба досліджувати рукописи його статей і виступів, листування. І, звичайно, через газетні публікації можна простежити ставлення спільноти й до нього, як до особистості і до справи, яку він репрезентує. Особливо, якщо ця справа широко відома в світі.
Нещодавно, в архіві дослідного інституту “Україніка”, що знаходиться в Торонто (Канада), було виявлено великий масив документів, пов`язаний з діяльністю Провідника ОУН-р Степана Бандери. Тож, вирішено розпочати формування особового фонду видатного українського революціонера. Однак особливістю цієї робити є те, що документи, які могли би стати основою фонду, “розпорошені” по різних архівних колекціях (як громадських, так і приватних). Зрозуміло, що певна частина тих документів ще “чекає” на відкриття, адже лідер революційної ОУН вів широке листування з членами Організації, які перебували в різних країнах світу.